RFI: Des pastèques pour revitaliser le Dnipro?

Intervention dans la séquence « Bonjour l’Europe », sur RFI, le 21/08/2017

Cet été, l’Ukraine s’est fasciné pour des pastèques. Ou plutôt, pour le transport de pastèques, par péniche, sur le fleuve Dnipro (Dniepr en russe/français). C’est la première fois en 14 ans que des péniches remontent le cours du fleuve. Ca pourrait ouvrir une nouvelle page de ce cours d’eau, l’un des plus importants d’Europe. 

Sébastien, cela veut dire que pendant 14 ans, il n’y avait rien sur le fleuve? 

Pratiquement rien. L’infrastructure du transport fluvial, les péniches, les ports, les barges de désensablement, sont tombés en décrépitude à la fin de l’époque soviétique, tout le transport a été redirigé vers la route. Quelques péniches ici ou là, mais toujours sur des distances courtes. Pourtant, le Dnipro fait plus de 2000 kilomètres de long, c’est un des cours d’eau les plus importants d’Europe. Et c’est lui qui a justifié la fondation de Kiev comme port de commerce, au 9ème siècle. Donc revoir une barge de transport remonter 300 kilomètres, c’était un évènement en soi.

20597231_1613156152062231_7149782397331722995_n

Pour autant, personne n’avait prévu l’emballement médiatique qui a accompagné le voyage inaugural, à la fin juillet. Dans les médias, sur les réseaux sociaux, économistes, agriculteurs, politiques, se sont tous enthousiasmés, au point de suivre la progression de la péniche au jour le jour. Même le Premier ministre Volodymyr Hroissman en a fait un objet de fierté nationale. Les internautes ont suivi l’aventure, et non sans ironie: une caricature d’Al Pacino, dans le rôle de Scarface, le montre en pleine overdose non pas de cocaïne, mais de pastèques! Une manière aussi de souligner le trop plein de cet emballement médiatique.

Sébastien, pourquoi des pastèques? 

La pastèque, c’est une des spécialités de la région de Kherson, dans le sud de l’Ukraine. Chaque été, elles inondent les marchés de tout le pays. Comme beaucoup d’Européens, les Ukrainiens en sont friands. Mais les agriculteurs du sud de l’Ukraine ont beaucoup de soucis pour les distribuer: le transport routier coûte de plus en plus cher, et les routes sont notoirement mauvaises. Plus de 10% des pastèques sont détruites dans le transport. Et beaucoup d’agriculteurs n’essaient même pas: Près d’un tiers des pastèques d’Ukraine pourrissent dans des stocks.

L’idée d’un transport en péniche a été rendue possible par un projet de USAID, l’agence américaine pour le développement, qui a financé et coordonné des petits agriculteurs locaux. Ils auraient économisé 40% par rapport aux autres années grâce à ce mode de transport.

70c034c410509c03456bfc0d4d0b5973

Est-ce une entreprise qui peut se développer dans le temps? 

Ca a l’air tout à fait possible. La société de péniches prévoit une cinquantaine de voyages cette saison. On parle déjà d’étendre l’offre de transport à d’autres produits agricoles. Le gouvernement à Kiev semble en faire aussi une priorité, en annonçant qu’un transport fluvial plus intense permettrait des économies de 27 millions d’euros par an, en réparations de route. Les Ukrainiens tiquent naturellement à cette annonce, car beaucoup de routes sont de toutes les manières dans un état déplorable.

Mais, au-delà de l’emballement médiatique, la revitalisation du fleuve Dnipro n’est pas une évidence, tant elle nécessite des actions coordonnées de l’Etat, des collectivités locales, des autorités fluviales, et des entreprises privées. L’hiver arrivera bientôt, et bloquera toute tentative d’utiliser le fleuve. Si on en reparle sérieusement, ce sera alors l’an prochain, au dégel.

La France Agricole: Vers une libéralisation du marché de la terre

Article publié dans La France Agricole, le 11/05/2017

Après 17 ans d’interdiction, la vente de la terre est en passe de devenir possible. Une révolution qui demandera des ajustements juridiques.

 

ukraine seb gobert
«C’est une évidence. Cette année, nous allons lever le moratoire sur la vente de la terre en Ukraine. » Cette assurance du ministre des Finances, Oleksandr Danilyuk, le 13 mars, est inédite. Elle pourrait sonner le glas d’un serpent de mer de la politique ukrainienne. Dans ce grand pays agricole, aux 47,2 millions d’hectares (Mha) de terre arable, le gouvernement a interdit, en 2000, le négoce de la terre.

Lire le reste de l’article ici (accès abonnés)

RFI: Ukraine, le pays du miel

Reportage diffusé dans l’émission Accents d’Europe, sur RFI, le 17/05/2017

C’est un produit désormais considéré comme une matière première. Le miel fait l’objet d’une demande colossale alors que la productivité des ruches est en chute libre. En Europe, l’Ukraine est un des premiers producteurs avec 75 000 tonnes par an, pour 400 000 apiculteurs. Et pourtant, le miel et le travail des abeilles sont mal connus dans ce grand pays agricole. Dmytro Kushnir, jeune Ukrainien francophone, tente de changer l’approche au miel, à travers sa petite entreprise familiale, “Les Frères de Miel”.  

IMG_1053

Il y en a pour tous les goûts, chez les Frères de Miel. Miel de fleur, miel au pavot ou au piment… la startup familiale aime expérimenter.

Dmytro Kushnir: On essaye d’innover, on essayer d’apporter quelque chose d’intéressant dans ce produit qui est partout; mais dont personne ne sait véritablement ce que c’est. 

Dmytro Kushnir a travaillé dix ans à l’ambassade de France à Kiev, avant de se lancer dans l’exportation de produits alimentaires. Il se spécialise peu à peu dans le miel, et décide de s’associer à deux de ses cousins il y a un an. Au-delà de l’aspect entrepreneurial, les frères de miel se donnent une mission: changer la réputation de leur produit.

Dmytro Kushnir: Parce qu’aujourd’hui les Ukrainiens perçoivent le miel comme un médicament. La consommation du miel, c’est en hiver, quand on est malade. Alors que nous, on dit que le miel c’est un produit gastronomique, c’est de l’épicerie fine. C’est un produit qui se marie avec des plats, avec des boissons. En plus, on dit que le miel, c’est un produit du terroir. Il n’y a pas deux miels qui sont identiques. Le miel d’une région sera tout à fait différent du miel d’une autre région. 

L’exploitation est tenue par un des cousins, dans la région de Mykolaiv, au sud de l’Ukraine. Sur le modèle français, Dmytro Kushnir prévoit de s’ouvrir au tourisme agricole dans les années à venir. La production est modeste, mais très appréciée des consommateurs. Et pour cause: Dmytro Kushnir est aussi connu comme musicien de “Haydamaki”, un groupe de rock?? très populaire. Il met sa musique dans son miel.

IMG_1051

Dmytro Kushnir: Le miel de Haydamaki, qui est un miel au piment. 

Sébastien: Parce que ça reflète l’état d’esprit de votre groupe? 

Dmytro Kushnir: Un tout petit peu. On mélange le rock avec de la musique traditionnelle ukrainienne. Et c’est pareil ici. On a rajouté des épices, ce côté piquant, comme on rajoute du rock dans la musique ukrainienne. Le concept reste le même. Ce miel là est tonifiant. Le goût du miel reste inchangé. Par contre le goût pimenté vient en toute fin de bouche, et rafraîchit. Et ça c’est parfait pour les p’tits déjs, avec une tranche de pain grillé, une tranche fromage de chèvre. Avec ton café au lait ou ton thé, c’est juste parfait. 

Les Frères de miel marquent aussi la renaissance d’une forme d’artisanat familial qui avait longtemps disparu en Ukraine. Une renaissance, tout en goûts et saveurs.

Ecouter le reportage ici

La France Agricole: Le Brûlis perdure en Ukraine

Article publié dans le numéro 3666 de La France Agricole, en octobre 2016

Illustré par une superbe photo d’Olga Ivashchenko.

Malgré son interdiction, la pratique se perpétue. Mais, petit à petit, des voix s’élèvent contre ces feux, dont les habitants des zones rurales craignent les effets dévastateurs sur leur santé et la biodiversité.

 

screen-shot-2016-12-14-at-14-44-03

La vision est certes romantique. Le long de la route, la fumée s’élève des champs en feu. À certains endroits, les flammes viennent lécher les bords de la chaussée. La culture sur brûlis, censée assurer une fertilisation des sols par le feu, a disparu des zones rurales de l’Union européenne. Mais en Ukraine, elle reste une tradition bien ancrée. Pourtant, la pratique est interdite par la loi, en raison de son impact…
Lire le reste de l’article ici (accès abonnés)

RFI: Les entreprises ukrainiennes en déclin

Intervention dans la séquence « Bonjour l’Europe », sur RFI, le 15/09/2016

L’Ukraine, toujours aux prises avec une guerre hybride depuis 2014 avec la Russie, souffre toujours d’une grave crise économique. Le pays a subi un récession près de 10% en 2015. Un récent classement d’entreprises d’Europe centrale et orientale confirme que les meilleures entreprises ukrainiennes sont en perte de vitesse. 

Screen Shot 2016-09-15 at 15.02.02.png

De quoi s’agit-il? 

C’est une étude annuelle de Deloitte, un cabinet américain d’audit et de conseil, qui établit un classement des 500 meilleures entreprises d’Europe centrale et orientale. On y compte 29 entreprises ukrainiennes et 2 banques. En 2015, on en comptait 29, et en 2014, il y en avait 53. Donc une sacrée descente, qui s’explique par les problèmes structurels qui affectent le pays depuis la Révolution de 2014. A savoir, l’état de guerre, l’annexion de la Crimée, la dévaluation de la monnaie nationale, la lenteur des réformes et de la lutte contre la corruption, et j’en passe.

Mais ce classement donne aussi une idée de l’appauvrissement tout relatif des oligarques ukrainiens, cette fameuse caste d’hommes d’affaires qui contrôle le pays depuis les années 1990.

Oui, on voit par exemple que Rinat Akhmetov, autrefois l’homme le plus riche d’Europe, a perdu beaucoup de sa fortune. 

Tout à fait. Sa holding Metinvest était à la sixième place du classement en 2015, elle est descendue à la 13ème position. Elle reste donc officiellement la plus importante entreprise d’Ukraine. Mais Rinat Akhmetov était un parrain de l’ancien président autoritaire Viktor Ianoukovitch, et il a beaucoup perdu après sa fuite d’Ukraine. Le coeur de son empire, le Donbass, est toujours en état de guerre. Et tout cela, ça se traduit sur l’équilibre politique à Kiev. Le clan d’Akhmetov a été écartés du pouvoir en 2014, et pour l’instant, il est tenu à bonne distance par d’autres oligarques et le Président Porochenko, lui-même un oligarque.

De la même manière, on compte plusieurs entreprises d’agro-alimentaires dans ce classement. Avec la perte du complexe minier et industriel de l’est, l’agriculture est devenu un des moteurs de l’économie ukrainienne, notamment grâce aux exportations. La société Kernel est ainsi la seule qui est parvenue à monter dans le classement 2016, par rapport à 2015.

Cette étude est intéressante car elle donne des tendances lourdes. Mais  il faut toujours faire preuve de prudence: les chiffres présentés ne sont pas toujours fiables.

Pourquoi cela? 

Et bien à cause de la corruption bien sûr. Le ministère des finances estime que l’économie parallèle, non-déclarée, représenterait environ la moitié du PIB de l’Ukraine. Les comptabilités des entreprises laissent ainsi souvent… dubitatifs. Sans oublier que la lutte contre la corruption n’est pas efficace, que ce soit au niveau local ou dans les hautes sphères de l’Etat. En tout cas, pas efficace pour l’instant. mais rien n’indique que les autorités ont une détermination sérieuse en la matière. Donc, prudence.

En fait, pour terminer, la seule statistique qui est tout à fait fiable dans les données fournies par les entreprises, c’est que 28% des dirigeants de sociétés dans ce classement sont des femmes, ce qui est la plus grosse proportion dans tous les pays d’Europe centrale et orientale étudiés. Encore une fois, c’est une tendance de fond de l’environnement des affaires en Ukraine.

Ecouter la séquence ici

La France Agricole: Etre agriculteur dans la « zone de sécurité » du Donbass

Article publié dans le numéro 3617 de La France Agricole (20/11/2015)

Avec une photo de Filip Warwick.

Dans la « zone de sécurité », une sorte de cordon sanitaire d’une quinzaine de kilomètres de large, institué par l’armée de Kiev, les murs des silos à grain portent encore les séquelles d’intenses bombardements. L’agriculture reste la principale activité, mais on observe deux poids, deux mesures, selon la taille des exploitations.

 

Screen Shot 2015-12-02 at 12.51.03

« Vous vous imaginez la difficulté de planifier semences et récoltes alors que l’on ne sait pas si la terre nous appartiendra encore l’année…
Lire le reste de l’article ici (accès abonnés)

Україна: П’ятнадцять років прогресу та демократії

Цей текст написав Бернар Вілем. Він, бельгійський консультант які живе у Західній Україні. Він працює в Україні вже 15 років. Він вирішив написати цей текст про  своєму досвіді в Україні.

Французька версія тут.

Цей текст був відправлений у кількох осіби і політиків у Західній Україні.

Ce diaporama nécessite JavaScript.

———————————–

Ілюзії та розчарування європейця у країні, швидкий розвиток якої прогнозували у кінці минулого століття.

Я приїхав в Україну в 1999 р. у якості консультанта одного інвестиційного проекту. Я нічого не знав про цю країну, але один з моїх бельгійських колег розповідав, що це країна з великим потенціалом та  народом, який пишається  високим рівнем ще радянської освіти і прагне до соціального та економічного розвитку.

Коли західні інвестори наважуються податись до тих куточків світу, яким пророкують інтенсивний розвиток, то недостатній рівень освіти та професійної підготовки населення, відсутність інфраструктури, індустріалізації, банківської системи, політична та адміністративна ненадійність не лякають їх більше, ніж економічні показники та графіки торгового балансу.

Вони впевнені, що їх професійний вклад та вклад конкурентів рано чи пізно приведе цю країну до того, що розуміють під словом цивілізація, принаймні, до комерційного комфорту, необхідного для їх прибутків.

Коли ж західні інвестори приїжджають у розвинуті країни чи країни з високим рівнем розвитку окремих галузей, які мають, в основному, політичні проблеми,  вони змушені змиритись з їх помилками в оцінках та вивченні ринку. Чи не повинна реальність сприйматись як недооцінка наслідків корупції, спостерігачами чи учасниками якої вони були впродовж тривалого періоду?

З економічної, соціальної та політичної точок зору Україна є одним з найбільших розчарувань останнього десятиліття. Вона впевнено може слугувати зразком для вивчення цього безболісного і навіть приємного на початку вірусу, який безповоротно призводить до повільної та болісної смерті патріотизму –  корупції.

Можна з впевненістю стверджувати, що, за винятком деяких рідкісних випадків,спад української економіки спостерігається в усіх галузях, необхідних для побудови розвинутої та демократичної держави.

Промисловість. З кінця дев’яностих років розвинена промислова інфраструктура, залишена СРСР, чекала на інвесторів та професіоналів для модернізації. Основи були закладені, ринок існував, сировина та робоча сила були на місці. Завдяки відсутності совісті та моралі, люди, що мали вплив на ситуацію, зрозуміли, що за невеликі кошти, за допомогою погроз та махінацій з підписами, можна легко привласнити собі заводи і навіть цілі комплекси. Їх руйнування та розкрадання  приносило достатньо, щоб підкорити собі решту України та отримати владу.

За винятком декількох корпорацій, які присутні у всіх куточках світу навіть в умовах нерентабельності у короткостроковій і середньостроковій перспективі, дуже незначна кількість національних чи міжнародних компаній можуть похвалитися сьогодні позитивними показниками.

Сільське господарство. Українські аналітики та інші особи, компетентні у проектах агрохолдингів, цифрами та графіками  доводять зростання у використанні земель, у виробництві та в експорті. Якщо ці цифри є беззаперечними, то методи, які використовувались для їх досягнення, змушують нас констатувати розкрадання української землі та сільськогосподарських ресурсів невеликою кількістю людей, про яких вище велась мова.

Фінансова потужність та політична влада дали олігархам  можливість привласнювати собі право на оренду землі за цінами, які кидають виклик міжнародній конкуренції. Влада, що їм належить, надала кредити, лізинги і навіть дотації, які  завдяки резервам державного бюджету дозволяють поглинати всі сільськогосподарські ресурси всупереч соціальній, екологічній та податковій етиці.

Більшість програм з розвитку сільського господарства були розділені між агрохолдингами та олігархами задовго до того, як малі фермерські господарства дізнавались про їх існування.

Агрохолдинги, поява яких була спрощена державними махінаціями, забезпечують робочі місця лише для незначної частини місцевого населення, не надають жодної соціальної вигоди регіону, жодного прибутку до бюджету. Вони розоряють фермерів, знищують екосистему, всі тривалі та біологічні перспективи у сільському господарстві та відновлення середніх сільськогосподарських господарств, необхідних для рівноваги агро-харчового сектора, розвитку туризму та виживання сіл.

Як сільське населення сприйняло укоріненню цих агрохолдингів? На жаль, відповідь дуже проста: сільське населення звикло бути пасивним до дій влади, а також способу життя, який пригнічує всі їх амбіції. Тиск центральної влади, хабарі депутатам місцевих рад та чиновникам з боку агрохолдингів зробили решту. У той час як  фермерові потрібно буквально гризти землю, щоб отримати договір оренди, декілька мішків цукру, подарованих сільським управителям, і декілька доларових купюр для чиновників достатньо для представників агрохолдингів, щоб отримати всього за кілька тижнів тисячі гектарів землі за один раз (не зважаючи на небажання і непроінформованість деяких власників).

Так, українська влада була достатньо хитрою, щоб дозволити декільком західним агрокомпаніям розпочати свою діяльність в Україні, показуючи таким чином свою готовність до співпраці. Проте ті фермери, які таки наважилися заснувати бізнес в Україні, чудово знають, що після короткого періоду відкритості, наступають напружені часи із постійним тиском та невпевненістю. Я маю на увазі також і надмірні та дуже «пристрасні» перевірки різних адміністративних органів, які змушують вплутуватись у тенета корупції.

Закони про власність на землю і аграрна політика орієнтовані лише на „комедію” власників агрохолдингів, і все це всупереч «солодким» словам влади до обманутих європейських політиків, яким нічого робити в Україні, окрім як купувати зерно для переробки чи для дистилювання, незалежно від господарств, в яких воно вирощене.

Водні ресурси та ліси. Ситуація не краща. Відбулося розкрадання та вивіз з України високоякісної деревини, та ніхто не переймався необхідністю створення столярних майстерень та цехів з переробки благородного дерева. Зараз основу експорту в Європу складають дрова,  тим часом, схема продажу дров для населення не передбачена. Напевно, логіка тих, хто приймає рішення, наступна: чому влада повинна допомагати сільському населенню отримати права на їх частку деревини, тоді як у більшості сіл були прокладені газопроводи. І нічого, що жителі стали залежними від газу і безсилими проти цін, встановлених олігархами, які, між іншим, контролюють видобуток і транзит. Фауна була знищена забрудненням, спричиненим методами ведення сільського господарства, безконтрольним полюванням та незаконною риболовлею. Все це закриває ще одні двері для розвитку туризму.

Освіта. Сприятливі умови для корупції і природна людська лінь призвели до деградації всієї системи освіти, починаючи вже від дитячих садків, де без хабаря чи зв’язків не можна отримати місце.

В університетах спраглі до знань студенти, які відмовляються піддатись спокусі отримання диплому шляхом корупції (часто через нестачу коштів), губляться серед своїх однолітків – дівчат, одягнених та намальованих, як у серілах «b», та багатих молодиків, які сідають після занять за кермо своїх позашляховиків, наперед демонструючи престижність їх майбутньої посади.

Молодь, яка все-таки своїми знаннями отримує справжні дипломи, розуміє, що їх майбутнє – не в Україні. Звідси і відтік кваліфікованих спеціалістів та мізків, а ті, що отримали свої дипломи завдяки корупції, у майбутньому керуватимуть освітою чи обійматимуть посади у владі.

Потрібно таки визнати, що існує і позитивна сторона освіти. Здібності українських студентів до високих технологій дають Україні підґрунтя для зростання цінності людських ресурсів у галузях інформатики та телекомунікацій. На жаль, ці ресурси використовуються, в основному, західними компаніями, які при невеликих інвестиціях (приміщення в оренді та обладнання в лізингу) експортують продукцію через Інтернет, що не приносить великої користі економіці країни.

Адміністрація, Правосуддя. Ситуація з наданням населенню адміністративних послуг, із судовою правоохоронною системою є повністю і беззаперечно катастрофічною.

На початку 2000-х років корупція, без сумніву, існувала,  про неї всі знали, але вона була «тихою». Сьогодні ж митник, суддя, прокурор, який пропрацював два-три роки на своїй посаді з зарплатнею у декілька тисяч гривень, їздить на дорогому автомобілі, будує віллу (чи навіть декілька вілл) приголомшливих розмірів, відпочиває по декілька разів на рік і відкриває власний непевний бізнес. І все це без найменших докорів сумління і навіть гірше, без жодних перевірок з боку держави.  Який суддя, прокурор чи працівник податкової поліції зацікавлений у тому, щоб покласти край цій системі? « Всі так роблять, тому немає причин мені не робити так само, причому швидко і у великих обсягах, бо я купив своє місце, і хтось може в мене його відібрати, заплативши більше». Саме така логіка і сприяла в останні роки неймовірному розвиткові корупції на всіх рівнях влади.

Більшість судових справ вирішуються між суддями та адвокатами під час приватних бесід, ще перед відкритим слуханням. Перемогу отримує найщедріший, але переможена сторона зможе відігратись у другому турі на апеляції…

Інфраструктура. Ще з періоду розпаду СРСР стан доріг завжди був проблемою. На щастя, у рамках зближення з Європою та організації Чемпіонату Європи з футболу у 2012 р., західні чиновники та банкіри в прямому значенні слова «викинули» кредити на оновлення основних доріг, які були задіяні у Чемпінаті Європи. Слід зауважити, що вартість цих доріг у декілька разів перевищувала вартість аналогічних доріг у Європі, і це при гіршій якості самих дорогих українських доріг.

Тим часом інші дороги належним чином не обслуговуються впродовж багатьох років. І якщо туристи та приїжджі іноземці змушені випробовувати на міцність свої автомобілі, які час від часу «підстрибують» та потрапляють у ями на дорогах сумнівної якості, що з’єднують великі міста, то ситуацію з другорядними дорогами між селами можна порівняти хіба що із післявоєнною.

Система електропостачання нічим не краща, ніж дорожня мережа. На початку 2000-х років французька компанія EDF (Électricité de France) хотіла отримати частину ринку постачання електроенергії в Україні і навіть інвестувала у створення представництва у Києві. Проте, звичайно ж, корумповані представники влади зберегли старі схеми постачання електроенергії, надаючи перевагу використанню старих мереж без жодної модернізації, проте з вигодою для себе. Як наслідок, незважаючи на збільшені тарифи для домогосподарств, якість електроенергії залишається неприпустимою, із частими відключеннями, стрибками напруги і навіть переключанням фаз.

Водопостачання збереглося у великих містах, де існують централізовані мережі подачі води, часто насиченої важкими металами та сумнівного кольору, за яку споживачам доводиться платити немало. У селах такі мережі відсутні.

Туризм. Якби Україна радикально змінилась, викорінила корупцію та позбулася корупціонерів, це  дало б поштовх новій хвилі туризму. Адже феномен туристів, що радше з цікавості приїжджали для знайомства з новою країною, який існував на початку 2000-х років, відійшов у минуле. Посередня якість інфраструктури, високі ціни на авіаквитки, поступове зникнення фольклору та традицій, а також практична відсутність специфічних для певного регіону гастрономічних особливостей не приваблюють туристів.

Тут ми не говоримо про туристів, метою яких є знайомство із нічним життям українських міст, ні про «голлівудські» готелі олігархів, в яких панує холодна та позбавлена «душі» атмосфера.

Охорона здоров’я. Наполегливість та професіоналізм хірургів та інших лікарів, які здобули свою освіту ще за часів СРСР, заслуговують найвищих похвал, та проблема з корупцією в освіті, а також відтік кваліфікованих кадрів не дозволяють з оптимізмом дивитися на майбутнє покоління українських лікарів. Так, деякі українські лікарні володіють найсучаснішим обладнанням, яке вони отримали  як подарунок від колег з Заходу, проте їм не вистачає спеціалістів, які б вміли на цьому обладнанні працювати.

Разом з тим хворий, якого схопив апендицит, може тривалий час не отримувати належного лікування з ризиком ускладнень, інколи навіть фатальних, якщо у нього немає за що купити медикаменти, чи навіть хірургічні матеріали, необхідні для операції (не говорячи вже про проблеми з персоналом у лікарнях).

Тому багаті українці лікуються за кордоном…

Рішення. Щоб зупинити корупцію і підготувати бюджет, сприятливий для розвитку держави, рішення прості і навіть очевидні. Але оскільки вони суперечать інтересам осіб, які керують державою, то про них ніхто не наважується говорити. Поговорімо лише про елементарні рішення, такі як застосування на практиці митних зборів, податків на нерухомість, податків на транспортні засоби, дорожніх податків,  податків на прибуток, контроль за ситуаціями з індексами та ін.

Прем’єр міністр та Президент не втомлюються говорити про люстрацію. Під цим терміном потрібно розуміти не ритуальне очищення, а контроль над видатками та майном депутатів та чиновників відповідно до їх прибутків. Якщо ця процедура є цілком природною та очевидною для громадян західних країн, то в Україні така «люстрація» була б переворотом.

Постають наступні запитання: Хто буде „люструвати”? Кого будуть „люструвати”? Якими будуть санкції?

Важко уявити депутатів, що голосують за закони, які запроторять їх та їхніх колег чиновників до в’язниці чи призведуть до конфіскації їх майна.

Зараз багато говорять про люстраційний комітет, але ходять чутки, що треба дорого заплатити, щоб стати членом цього комітету… але ж ця «інвестиція» окупиться за декілька місяців. Люди не настільки дурні і не повірять у вибіркову люстрацію, проведену вибраним комітетом.

Проте, рішення мало б були дуже простим: поставити на шальки терезів офіційні доходи чиновників за попередні роки з одного боку та рівень їхнього життя та статків – з іншого. Навіть якщо основна частина вкрадених коштів знаходиться за кордоном та прихована за складними схемами власності підозрілих підприємств, нерухомість та інше майно, що знаходиться в Україні, становить надзвичайні багатства, не задекларовані і не оподатковані.

Логічно, що урядовець чи політик, якому належить більше майна, ніж мало б належати, згідно з рівнем його зарплатні, повинен сплатити податок з різниці (крім штрафів та санкцій) під страхом конфіскації його майна у випадку ухиляння від сплати такого податку.

У бюджеті також багато незрозумілих прогалин :

– Контрабанда. Деякі сусідні країни заохочують торгівлю з українцями, відшкодовуючи ПДВ на всі товари за допомогою системи TAX FREE, чудово знаючи та усвідомлюючи, що податок на імпорт та ПДВ не оплачуються на українській стороні. Таким чином споживачі уникають сплати ПДВ, купуючи навіть товари першої необхідності за кордоном. І навіть гірше, підприємець може додати до свого прибутку ПДВ, який він не сплачує, купуючи товари за кордоном і перепродуючи їх в Україні. Така схема, без сумніву, завдає збитків бюджетові України, а також шкодить місцевим виробникам. Отже, можна констатувати існування схеми контрабандного завезення товарів першої необхідності, які могли б вироблятись у країні. Єдині, хто отримує вигоду від цієї схеми – це митники, що користуючись своїм службовим становищем та відпрацьованими корупційними схемами, отримують вигоду, та докладають свою руку до знищення української промисловості та внутрішньої торгівлі.

– Практична відсутність податків на нерухомість та прибуток. Тобто власник будинку чи квартири, отриманої чи привласненої за незначну суму завдяки приватизації, живе в достатку, не сплачуючи жодних податків. Слід запровадити систему кадастрового обліку з відсотком оподаткування, який би залежав від якості об’єктів нерухомості та їх призначення (основне місце проживання чи нерухомість для здавання в оренду). Така система слугувала б також базою для затвердження мінімальних тарифів на оренду, щоб встановити податок на прибуток від здачі в оренду житла. Така система, без сумніву, приносила б значні кошти в бюджет та дозволила б запровадити логічні та справедливі правила на ринку нерухомості.

– Податок на прибуток підприємств і перевірка статусу приватних підприємств. Настав час навести лад та чітко розмежувати реальних приватних підприємців, ремісників чи маленьких продавців – з одної сторони, і групи фіктивних приватних підприємців, організовані і керовані великими комерційними структурами з чіткою підпорядкованістю, створені для того, щоб уникнути оподаткування великих підприємств.

Чи можна вважати нормальним те, що чек за проживання в готелі розділений на декілька квитанцій від приватних підприємців ? У Європі будь-які зв’язки підпорядкування між підрядником та клієнтом розглядаються як шахрайство та порушення соціального законодавства.

Система і категорія підприємств „приватний підприємець”, які  мали б сприяти розвиткові ремісництва та дрібного виробництва, використовуються для схем, метою яких є уникнення сплати податків та соціальних виплат та відмивання контрабандних товарів.

Без радикальних змін, знищення корупції, громадянської і політичної волі зробити з України розвинуту демократичну державу неможливо. Дуже потрібні малі та середні  підприємства західного типу (в галузі промисловості чи сільського господарства), які могли б створити величезну кількість робочих місць. І що найважливіше: треба навчити українців працювати за західними стандартами. Без переліченого буде дуже складно відновити довіру інвесторів.

Впродовж 15 років мого перебування в Україні я постійно чую з вуст українських громадян  одні і ті ж слова: державою керують олігархи, влада, правоохоронна система та суди корумповані, депутати некомпетентні та ін.

Під час розмов на цю тему з чиновниками та керівниками, вони впевнено заявляють: „ Ваша правда, та я не можу змінити систему”.

Не боячись наївно висловити очевидне, необхідно прийняти істину: «Корупції не існує без того, хто дає».

Тому, Пані та Панове українці всіх рівнів, якщо Ви погоджуєтесь з усім вище написаним, м’яч постійно перебуває на вашій частині поля. І що Ви робите?

Не забуваймо, що причини двох останніх революцій, анексії Криму та війни на Сході України мають спільне походження: корупцію.

Бернар Вілем.